Сергей Погребиский

20 января в галерее «Мистецький простір 365» открылась выставка Сергея Погребиского «У пошуках ідеальної форми». В интервью для TOP10 Сергей рассказал о технике линогравюры, в которой выполнены его работы, о том, где бы хотел увидеть свои работы в будущем и на самом ли деле люди ходят на выставки только потому, что это «модно». 

В Інтернеті небагато написано про техніку лінорит, тому можете розповісти саме Ви про неї? Коли і як вперше познайомилися з цією технікою?

Взагалі, техніка лінорит викладається в художніх вузах. Чому вона з часом стала популярною і дійшла до нас сьогодні? Напевно тому, що з однієї дошки можна зробити тираж. Тобто, у вас є малююча дошка, на якій є зображення, яке ви вирізаєте і потім на спеціальному станку роздруковуєте. З одного відбитка ви можете зробити таких 50, 100, 500 або один, якщо він авторський. З технікою ліногравюри познайомився, якщо добре пам'ятаю, років 13 тому, коли мені було 11. Це була моя перша вирізана ліногравюра розміром 8х13см. Потім в інституті мене приваблювала ця чорно-біла графіка, різні візерунки, як воно накладається одне на одне, тобто переплетіння. Якщо дошку, яка у вас є, роздруковувати декілька разів, то з'являється більш складна фактура. Наприклад, можна вирізати квітку, а потім роздрукувати її декілька разів на одному листі і виходить букет квітів. Насправді, техніка чудова, нею легко можна користуватися і втілювати в життя саме те, що хочеш зробити. 

Як взагалі з'явилася ідея відкрити виставку? Це було під час створення деяких робіт чи коли вже все було готове? 

Це моя друга персональна виставка. Але саме така, де виключно графіка, то перша. Ідея створюлася із зернятка, як дерево росте від маленького, так і мої роботи. Спочатку я ви́різав одне дерево невеликого розміру, мені сподобалися самі візерунки і переплетіння ліній. Не всі це помічають, ми ж звикли бачити гілку, але рідко, хто бачить навколо гілки небо. Дерева - божественні створіння. Вони абсолютно різні, фактично як і люди, які мають певні свої риси. Дерева – це люди, тільки своєрідні. Як є різні характери людей, так і дерева - стрункі, пухкі, широкі, у кожного є свій настрій. Оте одне дерево мене надихнуло вирізати три різні - тополю, фруктове дерево і ще одне у формі серця. Так я зробив три різних дерева по характеру з їхніми власними настроями. Потім у мене в думках виникло, що для сприймання цих дерев був би цікавий великий розмір. Наприклад, людина заходить в галерею і спочатку бачить пляму-силует, а коли підходить ближче, то бачить як відбувається гра ліній. І після всього цього я почав друкувати на графічному станку, накладати все це одне на одне, використовувати фактури. Мене це так захопило, що народилася ідея виставки. Одне дерево трансформувалося в три, потім великий розмір, далі низка відбитків – все це злилося в серію робіт. І найголовніше, чого я хотів добитися - це уникнути якоїсь фотографічності.

Було бажання спробувати малювати ще в якихось техніках, окрім лінориту? 

Взагалі, художники різними техніками користуються. Комусь до вподоби офорт, він друкує, тому що відчуває в ньому комфорт, у нього виходить краще передавати те, що він хоче, саме в цій техніці. Звісно писалися етюди і гуашшю, і маслом, і аквареллю. Саме в графіці було б цікаво продовжити з трафаретами. Але на сьогоднішній день, техніка лінорит – найцікавіша для мене, адже може втілити всі мої вимоги до роботи. 

Є вже ідеї для нових виставок?

Можливо, у майбутньому будуть виставки офортні або з трафарету. 

Галерея мрії, де хотілося б побачити свої роботи?

Для початку хотілося б, щоб було багато цікавих ідей, які б можна було втілювати в цикли і виставляти. А так, звісно хотілося б ознайомити людей зі своєю творчістю за кордоном і в інших містах України, не тільки у Києві. Але конкретно галерею поки сказати не можу. 

От письменникам часто кажуть, що краще не читати художню літературу взагалі, тоді псується власний літературний стиль. Чи можна таку теорію віднести до художнього мистецтва?

Є прибічники різних поглядів, хтось каже, що обов’язково дивитися все, що до тебе робили, хтось каже навпаки. Кожна людина для себе сама вирішує, в якій площині їй рухатися. Якщо не помиляюсь, то Пікассо казав, що треба пропустити через себе всю історію мистецтв. Але також потрібно довіряти своєму смаку для того, щоб створювалися якісь цікаві роботи, які б приносили задоволення і самому собі, і людям. 

Щодо українських глядачів, чи бачите ви запал в їх очах чи ходити на виставки – це як культ, фешн? 

Якраз вчора власники галереї казали, що останнім часом багато людей почало ходити на виставки. Думаю, більшість ходить таки тому, що їм справді цікаво. Адже не можна постійно сидіти вдома, в інтернеті чи весь час дивитися телевізор. Людям потрібна розрядка, подивитись, що взагалі коїться у світі, знайомитись з людьми, спілкуватися. А якщо люди ще мають якесь відношення до кола художників, тобто люди які навчаються в закладах або вони самі навчають, то це автоматично створює таке середовище, яке навіть не думаючи кудись систематично ходить. 

А  ви ходите на виставки?

Так, хоча хотілося б ходити частіше. Є багато цікавих виставок, навіть у цій же галереї «Мистецький простір 365», але завжди не вистачає часу. 

Є якісь художники, яких ви для себе виділяєте?

Раніше був період, коли вивчалися майстри світового мистецтва. А зараз надихають і підштовхують до роботи молоді українські художники, у яких є справді чому повчитися. Також зараз є інтернет, завдяки якому є можливість дивитися роботи з усього світу і які також надихають. 

Чим ще захоплюєтесь, можливо, чимось екстремальним?

Образотворче мистецтво – це екстремальне мистецтво. Завжди є переживання, чи правильно ти робиш, чи сподобається це комусь, ніколи не знаєш як буде.

Интервью, фото Оля Штец